Одного дня, незадовго до того, як світ познайомився з Ковідом, локдаунами та масками, на бекграунді моєї ФБ аватарки з’явився Темуджин, більш відомий як Чингісхан, а це означало, що я побувала в Китаї та Внутрішній Монголії. Спробую коротко і по порядку систематизувати всі враження.
І. Переліт.
Летіли Австрійськими авіалініями з пересадкою у Відні. Я вам скажу, після МАУ, Austrian – це інший вимір комфорту! 9,5 годин польоту широкофюзеляжним трансконтинентальним лайнером Боінг 767-300 – просто релакс!
Багато простору для ніг, зручні сидіння, в яких регулюється все, навіть бокові елементи підголівника. Щопівгодини курсує стюардеса з вибором напоїв (вода, 5 видів соку, чай, кава та вино біле чи червоне) і це входить в ціну економ класу. Двічі смачно годують. Мультимедійна система: 100+ фільмів на вибір, ігри, інфа про політ тощо. USB-порт для зарядки гаджетів.
Нам підфартило і літак був завантажений десь на 40% туди і менше ніж на 20% назад. Тобто, я зручно вмостилась поперек середнього ряду, вкрилась пледами, виспалась як у СВ фірмового поїзда і повернулась на своє місце біля віконечка смакувати червоне вино, дивитися фільми і тайгу.
До речі, австрійські стюардеси – це приємні жіночки 45+ та молоді симпатичні хлопці!
ІІ. Аеропорт Шоуду в Пекіні.
Перше, що доведеться зробити, щойно ви вийшли з літака, це здати відбитки усіх пальців на руках і пройти фейсконтроль. Підходите до такої собі шайтан-машини, тицяєте в неї паспорт і, виконуючи нескладну інструкцію, кладете пальці на монітор. Якщо все ОК, вам дають талончик, і ви можете йти далі показувати візу прикордонникам.
На кожному етапі знімаєте кашкетика і підставляєте свій фейс на контроль, навіть на вході в аеропорт чи між секціями терміналу. Це дуже розповсюджена процедура і в місті.
Шоуду — найбільший аеропорт Китаю та другий у світі за пасажиропотоком. Третій термінал (Т3) настільки великий, що між його секціями курсує власна електричка з двох вагонів. З аеропорту до станції метро Донгчжимень, що майже в центрі Пекіна ходить швидкісний поїзд. Він їде близько 20 хвилин і коштує 25 юань (85грн), але нам не радили вискакувати на пару годин у місто через ризик запізнитися на внутрішній рейс.
Але і в аеропорті є чим естетично розважитись. Фонтани, скульптури, віндоу-шопінг (оскільки все таке незрозуміле, що купувати стрьомно).На фото — древній хронограф.
Переміщення аеропортом займає чимало часу, плюс накидайте додатковий час на «потупити», тому краще все робити з запасом. Ми пересіли на місцеві Air China до Хух-Хото і за сорок хвилин були у Внутрішній Монголії.
ІІІ. Хух-Хото
Коли мене запросили на Всесвітній Форум з Кінної Культури в Хух-Хото (Внутрішня Монголія), я очікувала побачити якийсь тосгон (монг. село) з характерними реаліями: юртами, степом, кумисом та волохатими яками. Я навіть не асоціювала цю автономію з Китаєм (соромно, чесно). Гугл та Вікі були не багатослівними, однак оптимістичними, ютуб видав пару нудних відео якогось нудного російського блогера, який не чув про Букінг і 40 хвилин матюкався на селфі-камеру про бюрократію готелів. Проте, юрти в моєму уявленні дещо зблідли. По всьому ми їхали в цивілізацію…
Але ця подорож не лише перевершила мої очікування, але й перевернула загальне уявлення про Китай! Хух-Хото будується шаленими темпами і цей бум почався відносно недавно. Хмарочоси, ультра-сучасні житлові комплекси, п’ятизіркові готелі, гірськолижний курорт і пробки навіть в неділю.
Старе місто – дво-три поверхове, традиційна архітектура. Тематичні вулички. Окрема вулиця – антикварні лавки, поруч вуличка, де самі ресторани, ще є алея сувенірних магазинів, в яких немає магнітів, є матрьошки та стрьомна сушена їжа для туристів: курячі лапи, бичачі пеніси та великі й страшенно смердючі обідрані змії в спеціях. Солодощі в них теж стрьомні: ядовитих кольорів і форм, написи лише китайською. Є окремі лавки – де сотні видів чаїв. От там ми трохи розгулялися!))
На центральній площі міста біля буддійського монастиря Да Чжао стоїть пам’ятник Темуджину (Чингісхану). Його тут шанують настільки, що в Музеї Монгольської культури присвячено цілий поверх експозиції. Власне, з Да Чжао й почалось будівництво Хух-Хото, Блакитного міста півсотні років тому, але про це – наступний пост.
Сподобались милі бронзові скульптурні композиції посеред вулиць, які відтворюють особливості монгольського побуту. І коні, коні, коні! Вони скрізь: у вигляді пам’ятників, на малюнках, на картинах… Цікаво, що монгольського населення тут близько 20%, решта – китайці, але всі написи продубльовано монгольською мовою і монгольська культура підкреслюється в усіх туристичних лендмарках.
Про те, що сплеск цивілізації тут почався відносно недавно свідчить чимало факторів: місцеві англійської не знають, кредитними картками користуватися не вміють навіть у новому міжнародному аеропорті 
. Але ціни на таксі, їжу і сувеніри – досить високі.
IV. Храм Да-Чжао
Да-Чжао є діючим буддійським монастирем, його було засновано монгольским Алтан-ханом в 1557 році. І в 1581 році навколо монастиря виникло Блакитне Місто, Хух-Хото.
Один з багатьох скарбів храму — триметрова срібна статуя Будди Шакьямуни. В Да Чжао зберігається величезна колекція музичних інструментів и скульптура дракона, з якою пов’язані монгольскі легенди.
Монастир деревяний, споруди розташовані з півночі на південь і складаються з головних воріт, палацу Небесних воріт, залів Будди, Прозріння та Канонів, а також господарських та житлових приміщень.
Тут проводяться різні буддійські свята. Всього 18% китайців сповідує буддизм.
Традиційно в китайскій релігії та філософії переплітаються та мирно співіснують конфуціанство, даосизм і буддизм, часто в межах одного храму. Конфуціанство, стало кодексом відповідальності особистості перед суспільством. Даосизм розвиває концепції самовдосконалення та єдності з природою; Буддизм виступає альтернативою китайському прагматизму.
V. Готель Inner Mongolia
Форум проходив в п’ятизірковому готелі, розташованому в 4км від старого міста. Дуже зручно, бо для участі у секціях чи інших заходах треба було лише спуститися на ліфті у потрібний конференц-хол. Про рівень організації Форуму – напишу згодом, бо це було щось неймовірне!
Зовні будівля прикрашена куполами у вигляді юрт, а інтер’єр — як музей монгольського мистецтва і побуту: інсталяції, картини, розпис на шкірі, ліпнина тощо.
Рівень комфорту – 5* як 5*!)) Тобто ліжка застеляють за вами тричі на день, приносять компліменти і дуже хвилюються, чи вам сподобалось. В коридорах грає тиха монгольська музика. Сніданок, який входить у вартість номера, складається з 50+ страв європейської, монгольської і китайської кухні та національного молочного напою з чаєм (який я так і не наважилась скуштувати). Шикардос!
Цікавий нюанс з опаленням. Там немає звичних для нас батарей. Біля вікна холодно, а кімната опалюється за рахунок теплого повітря, що подається зі стелі. Вікна бруднющі, що, власне, характерно для Хух-Хото. Топлять вугіллям і його запах висить у повітрі. Мені здалося в місті, принаймні центральній частині, немає централізованого опалення. В старому місті в кожному магазині ми бачили грубку, а в дворах великих готелів – власні ТЕЦ, які чадять чорною кіптявою. Внутрішня Монголія посідає друге місце за видобутком вугілля в Китаї, але то ліричний офтоп.
Якщо Бог дасть мені ще раз побувати в Хух-Хото, хотіла б знову в готель Іннер Монголія!
VI. Іподром Хохтара
Скільки чудес наразі в Світі? Я не в курсі, бо їх вже явно не сім. Так от іподром міста Хух-Хото визнано одним з них!
Його відкрили у грудні 2018 року це один з найбільших на найсучасніших іподромів Китаю. Основна будівля схожа на монгольський космічний корабель, інакше не опишеш. І така ж технологічна. Там і музей, і ресторани, і конференц-зали.
Іподром відповідає всім міжнародним стандартам випробувань скакових коней і складається з кількох доріжок. Найдовша скакова трав’яна – довжиною 2400м, ґрунтова 1700м. Весь проект займає 140га площі, трибуни розраховано на 6000 глядачів (!!!). Там проводяться як класичні гладкі скачки, так і національні монгольські перегони та ігри. Сезон триває 5 місяців.
Стайні – просторі, світлі з опаленням, але без вентиляції. Ми бачили ахалтекінців, арабів та, звісно ж, монгольських степових коників, волохатих, низеньких на міцних коротких ніжках. Їх тут найбільше, що логічно, і основна кількість перегонів – саме на них.
Іподром побудовано на кошти міжнародної компанії “China – Inner Mongolia Horse Racing”, яку підтримує уряд Внутрішньої Монголії та приватні компанії.
Цікаво, що тоталізатор у Китаї заборонено, бо його прирівняли до азартних ігор. Тепер зрозуміло, звідки наш екс-мер Києва Л.Черновецький черпав натхнення, забороняючи ставки на київському іподромі. З тією різницею, що у Китаї конярство потужно підтримується державою, оскільки вважається важливим культурним спадком.
VIІ. Що ми там їли.
Сушені скорпіони, смажені хробаки та копчені черви – то local specialty виключно для туристів. На півночі Китаю люди таке не їдять.
В аеропорті Пекіна ми довго тинялися в пошуках чогось колоритного і врешті решт натрапили на тайську кухню. Чому саме тайську? Не питайте, так вийшло. В меню були привабливі картинки. Рис в ананасі та макарони з соусом були досить смачними. Кокос – холодним.
Цікавий нюанс, що в Китаї не прийнято давати чайових, бо офіціантам заборонено їх брати. За це можуть звільнити. Рахунок нас просили оплатити наперед.
Чай в ресторанах подають разом з чайником окропу. Підливаєш собі у заварку і довго цідиш. Взагалі, китайці п’ють дуже слабенький чай, просто підфарбовану водичку, як один мій знайомий казав «пісі сирітки Хасі». Тому мені було не звично. Причому, не обов’язково купувати чай в ресторані. На кожному кроці стоять автомати з безкоштовним окропом, а в магазинах продаються одноразові стакани з заваркою. А от з кавою там не дуже. Навіть в готелі – лише розчинна.
Харчування в готелі Іннер Монголія було винятковим, але я про це вже писала. Дуже багато овочевих страв, соуси, кілька видів супів, баранина й качатина, парні хлібці, тістечка. Навіть я зі своїм скаженим метаболізмом набрала 2 зайвих кг!))
Цікаво, що вино в будні дні подається лише в обід. Ввечері – по п’ятницях і суботах. Такий закон. До речі, вино непогане, а пиво – взагалі прекрасне! Принаймні, те, що давали в готелі. В Китаї заборонено вживати алкоголь на вулиці. Лише в кафе за столиками. І п’яних я там не бачила. А от палять цигарки майже всі і страшенно кашляють, що не дивно з їхньою екологією, навіть без тютюну.
VIІІ. Всесвітній Форум з Кінної Культури.
Подія світового масштабу, в якій брали участь 34 країни. Китай розвиває шаленими темпами не лише економіку, але й культуру, активно вивчає досвід інших країн і бере найкраще.
Програма Форуму була насиченою: лекції, робота в секціях, серія культурних візитів тощо. Організація – на бездоганному рівні, починаючи від бронювання авіарейсів, закінчуючи локацією проведення. В кожній складовій – величезна повага до гостей. Політ австрійськими авіалініями, найкращий готель, трансфер з аеропорту легковими авто, розкішна welcome-party, насичена культурна програма.
Ми виступали в секції, присвяченій створенню сучасної кінно-туристичної інфраструктури. Я говорила про кінну культуру часів Київської Русі, Трек та #EquirandUA , ультратрейл Куяльник та #EquiRogaine Повне відео моєї доповіді буде на сайті Федерації.
Рада новим знайомствам і впевнена, що незабаром подальша плідна співпраця, оскільки Україна має все необхідне для участі у проектах з міжнародного кінного туризму!
ХІ. Нічний Пекін
Нічний Пекін – фантастичний! Це я зрозуміла, коли наступного дня пройшлась Пекіном ранковим. А о першій ночі там не надто інтенсивний рух авто і майже немає людей на вулицях.
Від Забороненого Міста ми пішли до Серця Китаю – площі Тяньаньмень, але потрапити туди було не так, щоб просто. Поліцейські кордони чергують по периметру і щоб зайти на площу перед Імператорським палацом навіть вночі, потрібно пройти секьюріті як в аеропорті! Рамку, рентген для речей і вже звичну для нас процедуру фейс-контролю. Поліцаї – молоді, майже діти, усміхнені хлопці й дівчата. Взагалі, поліції в Китаї дуже багато і вони люб’язні до туристів. Пекін вважається безпечним містом.
Тяньаньмень – найбільша площа в світі. За даними Вікіпедії – 44 гектари (!!!). Ми пройшли до Мавзолею і повернули назад, бо навіть в пуховику вітер пробирав до кісток. Дивна погода: -2С відчувалось як всі -10!
Далі ми покинули кордон і попрямували мимо готелю Пекін до туристичних торгівельних вуличок. Там всі ті ж само бренди, що і в нас. Нецікаво. Деякі заклади (наприклад МакДоналдс) працювали і о другій ночі. Цікаво, що громадський транспорт також ходив.
Кожне місто має свій унікальний запах і я завжди звертаю на нього увагу. Пекін пахне чимось абсолютно незвичним, штучним і чужим для нас. Повітря важке, жорстке, колюче і несвіже, що й не дивно для величезного мегаполісу, оточеного наймасштабнішою промисловістю в світі. Водночас, в Пекіні, навіть на енергетичному рівні, відчувається якась монументальна непохитність та надійність…
Х. Як нас двічі жухнули на таксі в Пекіні
Ну, таксі – це окрема тєма! Після культурного Хух-Хото, де ми платили по лічильнику юань в юань, довелося відчути на собі суворість Пекіна.
Вирішили комфортно під’їхати до центру столиці Піднебесної на машині. Бо було вже пів на дванадцяту ночі, а ми – дівчата, хоч і спортивні, але раціональні.
А ще ми – розумні. Бо заздалегідь взнали на ресепшені тариф до Імператорського Палацу. Нам назвали суму в 28 юань (близько 100грн), написали на візитівці готелю наш дестінейшен і розбудили шофера, який мирно хропів на водійському сидінні смугасто-коричневого Сітроєна. Таксист хутенько прокинувся і радісно повіз нас у ніч. Щоб я так раділа прокидатися на роботу…
Перше, що мало б нас насторожити – це балакучість шофера. Англійської в Китаї майже ніхто не знає, але це не створює мовного бар’єру тому, що всі вміють користуватись голосовими перекладачами на смартфонах. Диктують китайською, а я чую чи читаю англійською і навпаки. Він пропонував повозити нас містом, шукав назви лендмарків і щиро посміхався.
Коли на лічильнику перевалило за 30 юань, я здогадалась, що він його не збив, але саме цікаве було ще попереду. Зупинилися ми біля Забороненого міста на відмітці 40 юань, наш косоокий Стетхем вимикає девайс і показує мені на телефоні цифру 100. Я офігеваю, бо в нас всього сотка кешу, за яку ще назад до готелю повертатися, а він пояснює: нічний тариф плюс додому порожнім їхати, тому – 100. Питаю: чому ж тоді в готелі сказали 28? Він заметушився, перелякався і таки дав здачу 50 юань. Поліції вони бояться.
Ну добре. Ми – дівчата кмітливі. Нагулявшись і добряче змерзнувши, ловимо таксі біля Waldorf Astoria і відразу домовляємось про ціну до Holiday Inn. Щоб точно вже без варіантів, тицяємо новому таксисту візитівку готелю, де ресепшеніст ієрогліфами писала «Тяньаньмень». Прикриваємо пальцем цей напис, акцентуємо, що нам – в готель. І… ідемо в протилежному напрямку. Швидко їдемо. Таксист розмовляє по телефону, сміється.
А ми ж не просто спортивні, розумні й кмітливі. Ми ж спортивним орієнтуванням займаємося… І розуміємо, що готель залишився позаду, Тяньаньмень був праворуч і ми його вже проїхали, а на годиннику друга ночі… Так, ви вгадали. Ми – дівчата сміливі!
Відкриваю навігатор і чистісінькою англійською з акцентом південного-сходу Лондона кажу: «Твою китайську мать, куди ти нас везеш?» Шофер показує ієрогліфи на візитівці: «До Тяньаньмень!». «Твій Тяньаньмень був праворуч!» — демонструю знання картографії я. Шофер здогадується: «А, то вам в готель? Зараз розвернемося!»
І що ви думаєте? Він з нас здер не узгоджені 30, а 50 юань, бо він же більше проїхав! А ми – дівчата благородні, не стали сперечатися, бо дуже вже хотілося в номер спати!
IX. Готель Холідей Інн в Пекіні
Ми повернулися з Хух-Хото в Пекін о10 вечора, а рейс на Відень був наступного дня аж о 12.20. Це було круто, адже нагода побувати в столиці Піднебесної мені поки що випадала один раз на сорок три роки! Тому вирішили не сидіти в аеропорті, а трішки походити містом, а потім з комфортом переночувати в готелі перед десятигодинним перельотом.
Нас попередили, що просто приїхати в перший-ліпший акомодейшн не варіант, бо більшість місцевих готелів не приймає іноземців! Перевіряти не стали, а забронювали через Букінг.сом 4* Holiday Inn Dongzhimen, оскільки це:
а)міжнародна мережа;
б) з цілодобовим ресепшеном;
в) знаходиться в 10хв пішки від кінцевої Аеропорт Експрес;
г) в ціну входить хороший сніданок;
д) практично в центрі.
Стандартний двохмісний номер обійшовся в 100євро за ніч, що було цілком прийнятно, бо всі перераховані вище пункти відповідали дійсності. Ми встигли на останній поїзд, забили в гугл координати готелю, 10хв наші валізи гриміли бруківкою порожніх вулиць і близько 22.55 ми були на місці. Єдине невеличке непорозуміння сталось на ресепшені: мене попросили сплатити за номер, хоча Букінг з карти вже злизав гроші під час бронювання. Але виявилось, що то була предавторизація, гроші чемно повернулись на карту. До центру справді близько, сніданок виявився пречудовим, кімната – чиста.
До речі, на тріпадвайзорі радили просити кімнату на верхніх поверхах: кращий вид на місто і чистіше повітря в номері, бо вікна там ніхто не відкриває, а система кондиціонування йде згори донизу.
ХІІ Пекін ранковий
Dromomania 
Добавить комментарий