Каппадокія — країна прекрасних коней

Одне з див світу, що охороняється Юнеско, Кападокія, — перекладається з персидської як «Країна прекрасних коней». Це – плоскогір’я на висоті 1000м над рівнем моря з фантастичним ландшафтом вулканічного походження, що в прямому сенсі підриває уяву. Іншопланетні пейзажі, туфові скелі, стовпи у вигляді велетенських грибів-ерингів, багаторівневі печери та християнські церкви високо в горах. Тут Лукас надихався на Зоряні Війни, знімали Химерного Гонщика з Кейджем, а фото Долини Кохання, або як її ще називають, Penis valley, стали предметом багатьох мемів. В найцікавіші місця дістатися можна лише пішки, на МТБ або верхи на коні, оскільки вузькими тропами не проїде навіть квадроцикл.

Якщо ви хочете об’їхати весь комплекс Національного Парку Гереме за кілька днів, витративши мінімум зусиль, отримавши максимум емоцій та по-справжньому кайфонути від такого туризму, — це лише верхи на коні!

Коні

Я ніде і ніколи не бачила такої кількості коней та пропозиції кінних екскурсій! Лише в Гереме нарахувала близько 30 кінних ферм, а їх повно в Ортахісарі, Учхісарі, Аваносі. Це логічно, бо Країну Прекрасних Коней ви найкраще побачите саме з сідла!

Зазвичай, місцевий кінний центр виглядає як невелика левада з різномастими кониками, вагончик з амуніцією та мінімальні зручності для клієнтів. Якщо придивитись, то чим красивіша картинка в екскурсійному бюро чи отелі, тим нещаснішими виглядають коні, хоча, варто віддати належне, тварин в Туреччині люблять. Цуценята спокійно сплять на диванах для відвідувачів, коти нахабно лізуть на коліна в ресторанах, а коні отримують люцерну такої якості, що мої «пробіжники» ковтали б слину від заздрощів.

Попри величезну пропозицію кінних екскурсій, в Каппадокії є дуже різні ранчо з різним підходом як до тварин, так і до клієнта. На одному ранчо, заточеному під дорогий лохотрон, ви побачите кульгавих виснажених тварин в новій блискучій амуніції. Бо багатому туристу пофіг куди саджати свою дупу. Він не кіннотник і не шарить. На іншому – будуть старенькі потерті сідла, але у всіх коней сухі ноги, правильний кут копит з новою ковкою та прекрасна фізична форма для швидкісних трейлів в горах.

Програма кінних екскурсій також буває дуже різною і залежить як від ранчо, так і від побажань (і навичок їзди) клієнтів. Здебільшого, це спокійні оглядові прогулянки, для яких достатньо взяти лише десяток уроків в Україні. Гід супроводжуватиме вас верхи, а коні чемно крокуватимуть у зміні.

Драйв.

Для мене, професійної спортсменки, яка за день може накатати 100км в тренувальному режимі, прогулянка на спокійних прокатних кониках – фігня, — подумала я і помилилась! Дуууже помилилась!

Спершу мені було трішки лячно від застрибувань галопом на скелі вузькими, наче витесаними сокирою стежками. Лячно, що маленька кобилка спотикнеться і впаде. Ми їхали вгору, шкрябались крутими доріжками, повертали, гальмували, крокували донизу, а потім знову давали жвавий галоп догори, все вище й вище. І тут до мене дійшло, що, рано чи пізно, доведеться з цього ландшафту спускатися…

Я боюся спусків. І не довіряю чужим коням. Але тропи шириною в півметра, коли праворуч вертикальна скеля, а ліворуч – неосяжне урвище, над яким пливе твоя нога зі стременем, то є досвід, який викачує переляки, наче бабка яйцем. До речі, висоти я не боюсь. Але на самих «жирних» ділянках телефон не діставала, щоб не впустити, бо рученьки тремтіли, а серце гупало десь між бриджами і сідлом. Особливо, коли попереду хтось верещав або матюкався… Наступного разу причеплю Go-pro до шолому і покажу вам все.

Припускаю, що з усієї групи мені було найстрашніше, оскільки я маю об’ємний досвід падінь разом з кіньми, жодного досвіду їзди в горах, на практиці знайома з рівнем інтелекту коня та на теорії – з особливостями його зорового сприйняття: калюжу, глибиною 10см та урвище 100 метрів боковим зором він сприймає однаково Мене заспокоював вік наших з сином кобил: їм було по 16 років. Тобто, раз вони до цих пір не навернулись з тих круч, є шанс, що і ми повернемося додому)))

Потім прийшов лайф-хак: можна злізти і пустити коника самого, щоб зберегти йому й собі нерви. Стало спокійніше. Але після тих троп спуски перестали викликати жах. Або просто запаси адреналіну вичерпались.

Донизу ми їхали вузьким серпантином вже спокійно, весело і швидко, бо я таки зробила неможливе: довірилась кобилі й перестала колупати її шенкелем.

Риссю ми майже не їхали. Або крок, або галоп, причому шалений. Летіли пильними трактами, вузькими серпантинами та нічним містечком як ті башибузуки, висікаючи іскри копитами з бруківки. Тобто, кому хочеться внести різноманіття у спокійне розмірене кінне життя, вам – сюди! Не пошкодуєте!

#fuckallinclusive

Кінний туризм – це можливість побачити справжню автентичну країну. І зробити це в компанії близьких за світосприйняттям людей. Навіть, якщо ви з ними вперше знайомі, це буде по-справжньому близька тусовка однаково хворих на дромоманію, для яких пилюка на кросівках та соковитий кебаб у придорожній харчевні в сто разів миліші від розкішного олінклюзиву.

Наш тур, окрім кінного драйву, був напакований оглядовими майданчиками, краєвидами, музеями, древніми цервами, м’якою турецькою кавою та автентичними стравами у закладах «для місцевих».

Ми прилетіли в Невшехір прямим рейсом з Борисполя о 7.00 ранку. Каппадокія знаходиться на одній довготі з Україною, час тут київський. Заселення в готель – стандартно о 14.00, тому в перший день ми поїхали до замку Учхісар, залізли на саму верхівку і полюбувались стратовулканом Ерджиес, якому Каппадокія завдячує появою Долини Гереме. Далі була інста-мекка, — оглядовий майданчик Долини Кохання і ще кілька цікавих локацій, після яких ми пообідали, перевдяглись і вирушили знайомитись з кониками.

@redkitshorse_ranchh

Перше, на що я звертаю увагу, при огляді коня – ноги. Це пробіжне, професійне. Я спокійно ставлюсь до худих коней, бо вважаю це значно меншим злом, аніж зайву вагу, але ноги – то святе. На @redkitshorse_ranchh у всіх коней ноги були сухими, без наливів, копита хорошої форми, свіжа ковка і тверді, мов камінь стрілки. Коники невеликі, з добре розвиненою мускулаторою і (!!!) прокачаними спинами. У багатьох можна було запідозрити наявність арабської крові. Амуніція старенька, на кожному коні був товстеленний повстяний пад. Що важливо, жодної збитої холки, чи ушкодженої спини я не знайшла.

Стайню витесано всередині печери, але коні живуть у вільному вигулі й заходять всередину лише сховатись від спеки. Амунічник та будку для собаки також розташовано в скельному камені поменше. Зручно жити в Каппадокії: якщо на твоїй ділянці є туфові утворення, можна видовбати собі кілька кімнат і жити в них. Правда, останнім часом заборонили робити отвори, щоб зберегти природний ландшафт.

Мені дісталась маленька кобилка Еді, для Івана обрали руду Ішіль під австралійським сідлом, щоб зручно фотографувати.

Перший день був насичений гірським драйвом, а другий – жвавими галопами та живописними долинами. Ми їздили цілий день, відвідали долину Кохання, Долину Уяви та Долину Монахів, побували в краєзнавчому музеї, закупились сувенірами на антикварному ринку.

Одна з учасниць райду зійшла з маршруту та поїхала в готель на таксі, а її кінь так і біг в зміні решту дистанції. Це говорить про те, що коні самі все роблять, вам не потрібно ними керувати!

Коли я дізналась, що власник ранчо Онур – в минулому професійний пробіжник рівня CEI1*, все стало на свої місця: прекрасна форма коней, їхня витривалість, райдабіліті, міцні спини та здорові ноги. У них надзвичайно м’який галоп та прекрасна керованість. На цих коней можна посадити дітей чи новачків і вони так само дбайливо провезуть їх найкрутішими маршрутами.

Після райдів Онур обов’язково проливає коням ноги холодною водою і дає багато люцерни. Якщо ви хочете якісний райд — вам до Онура!

Гереме.

Містечко Гереме, розміром як чверть Бобриці, є туристичним центром Каппадокії. Саме тут розташована найбільша кількість турбюро, готелів, сувенірних магазинчиків та ресторанів з турецькими стравами.

Сподобалось те, що кольорова гамма всіх тих лендмарків вписується в загальну пастельну концепцію. Тут немає отруйно-яскравих банерів чи вивісок.

Готелі на кожному кроці. Найприкольніше жити в печерних готелях, де кімнати видовбані в скелі. Вони всі мають в назві слово “cave”. Ми жили в Emily Cave House, в просторій печері з усіма зручностями, навіть джакузі. Сенс у тому, що товсті туфові стіни ідеально тримають однакову температуру. Вночі там тепло, вдень – прохолодно. І сухо! Жодних ознак плісняви, чи вогкості. Я намагалась не думати про вагу каменю над головою, бо землетруси в цій місцині бувають рідко. Спиться в печері прекрасно, я вам скажу! Готель належить приємній турецькій родині, знаходитья в самому центрі Гереме.

Сніданок на терасі входить в вартість номеру і складається з кількох видів домашнього сиру та бринзи, різних оливок, фруктів, випічки, яєчні та картоплі фрі. Голодними не будете. Особливо вподобала «каймак», — вершковий сир на кшталт маскарпоне. Турецький чай – слабенька кольорова водичка, а от кава – те, що треба!

За крихітне горнятко кави тут скрізь хочуть 2$, але якщо торгуватись, то є варіанти. До речі, NFC-технології майже ніде не працюють, лише фізична карта з чіпом або старий добрий кеш. Беруть долари і євро, здачу дають лірами.

Сподобались ресторації Fat Boys та Kale Terrasse. Автентична турецька кухня. Не сподобалось в бургерній Lalinda, бо дорого і не смачно.

Клімат

Каппадокія – це плато з вираженим континентальним кліматом. В середині жовтня температурні коливання від +2 до +5 вночі та +20 до +25 вдень. Тобто снідаєш на терасі в легкому пуховичку, потім пакуєш його в сідельну торбу, а сам вдягаєш курточку з софтшелу й теплу жилетку зверху. Після старту спершу жилетка йде в торбу, а хвилин за 20 і софтшел. Скачешу футболці цілий день, але щойно сонце сідає, повторюєш секвенцію з одяганням у зворотному порядку. Біля гір ще деякий час тепло, а от в долину спускаєшся, наче в холодний підвал. Намацуєш пуховичок і натягаєш поверх усього.

Моя порада: беріть з дому великі сідельні сумки (в мене Waldhausen) і одяг за принципом капустини, щоб швидко й легко знімати/вдягати. Не завадить легкий баф від пилюки. І обов’язково пластикові сонцезахисні окуляри з UV фільтром. Бо з під копит в обличчя летить дрібне каміння, а світло-пастельна гама ландшафту відбиває яскраве сонце так, що ріже очі.

Футболки найкраще зі щільної бавовни, а бриджі – джинсові з силіконом. Вони достатньо товсті, щоб захистити ноги від дряпучих кущів та каміння, в них не гаряче вдень, а силіконова лея додає впевненості на галопі серпантинами. Шолом – обов’язково з вентиляцією. Люблю свій пробіжний Ovation.

Ще ми брали з дому безпечні стремена з обмежувачем носка, бо любимо їздити в кросівках. Шкодую, що не взяла свій повід. З амуніцією тут пєчалька.

Повітряні кулі.

Традиційно до Каппадокії летять за певним набором вражень, серед яких на першому місці політ на монгольф’єрі.

Щоранку о 5:00 Гереме та навколишні містечка наповнюються Тойотами Хайлюкс, що везуть аеростати та корзини. Утворюється пробка з цих Хайлюксів та пасажирських автобусів з майбутніми аеронавтами. Неймовірне видовище – пробка з пікапів о 5 ранку!

Для туристів розігрується ціле дійство: розкладають кулю, вмикають горілки, наповнюють її гарячим повітрям. Цікаво спостерігати, як цей велетенський кольоровий мішок повільно збільшується, встає, закриває половину неба над головами захоплених пасажирів.

Політ на аеростаті – це найменш екстремальна річ у світі! Летить він плавно, повільно. Пілоти керують дуже точно, підіймаються до хмар, опускаються майже на скелі та віртуозно петляють поміж туфових стовпів, спеціально лякаючи туристів заради чайових. Пілот за допомогою горілки випшикує різні відомі біти на кшталт We will rock you чи футбольні слогани. Сідає також дуже повільно, відразу на лафет автомобіля, що є «найвищим пілотажем».

Всі кажуть, що зараз діють Covid-prices, тому ми змогли собі дозволити політати за 75євро з людини. Раніше, коли приїздило багато китайських туристів, ціни на всі розваги були вищими в кілька разів. Політ досягав 350 євро на чорному ринку.

Подивитись на Рожеву долину з висоти, піднятись під хмари, зустріти схід сонця з-за стратовулкану Ерджиес – речі, які раджу зробити кожному в цьому житті!

Підземне місто Каймаклі.

Що ви знаєте про страх?

Я не боюсь висоти. Спокійно дивлюсь, як моя нога пливе над прірвою, а політ на повітряній кулі – просто кайф. Не боюсь змій, павуків, мишей та іншої атрибутики лякання блондинок. Прекрасно почуваюсь в темряві та абсолютно толерантно ставлюсь до духів і привидів.

Але я багато можу розповісти про реальний жах. Коли забиває дихання і ноги робляться ватними. Коли хочеться бігти, не розбираючи дороги, ламати стіни, вибивати двері. І при цьому я така стою, посміхаюсь, підтримую розмову… Клаустрофобія. Я панічно боюсь замкненого простору і взагалі ситуацій, якими не можу керувати. Наприклад, колись мій чоловік ножицями зрізав з мене дорогу авторську сукню, яку я намагалась зняти через голову і застрягла. Вам смішно? Мені ні. Реальна історія…

Кінні тури — це не лише про коней. Програма багата й різноманітна. Після того, як ми випили шампанського та отримали диплом аеронавтів, поїхали до міста Каймаклі досліджувати підземне місто. Я здогадувалась, що це явно не мій атракціон, але…

Відстояли майже годину в черзі, пройшли крізь турникети. Спершу було ще нічого. Печери, коридори, кельї, великі зали з вмонтованими меблями, висіченими з тієї ж вулканічної породи. Прозорі елементи підлоги, крізь які видно всі 7 поверхів донизу. Стрілки червоні всередину, стрілки сині – назовні. Я пильнувала краєм ока сині. Потім вони закінчились. А тунель звузився й перетворився на тісний низький спуск, в якому лізеш навшпиньки. Попереду й позаду людей, як тих анчоусів. Ні розвернутись, ні прискоритись.

Одній дівчині з нашої групи стало зле. Алілуйя, подумала я, і скористалась сестрою по клаустрофобії, як шансом розвернутись на 180 та вилізти на повітря. Це було складно, бо десь там попереду утворилась пробка, а повінь з туристів, що лилися в підземну залу крізь вузький коридор зростала, вирувала, тягла в той страшний тісний тунель. Я кричала всіма мовами, які знаю, щоб зупинились, пропустили, але марно, аж поки я не вдалась до чистісінько російських фразеологізмів. «Пачему же сразу па рускі не папрасили,а?» — жіночки бурятського вигляду миттєво втиснулись в стіни і ми врятувались!

@cemalranch

Третього дня ми поїхали досліджувати долини і каньйони Ортахісара. Інше ранчо, інші коні. Власник ранчо Джемаль – спадковий кіннотник. Цим бізнесом володіли його дідусь і батько. Гарна територія в зручному місці, капітальні прибудови. Тут набагато новіша амуніція, вся інфраструктура для приємного відпочинку великої кількості туристів та величезний вибір коней під різний рівень їзди.

Нас розділили на дві групи: швидку й повільну і дали двох молодих симпатичних гідів. Наші дівчата довго мінялись кіньми, поки не знайшли своїх ідеальних партнерів. Якість коней сильно відрізнялась від першого ранчо. Ми з сином відразу попросились в «повільну» групу, бо в чому, а в галопі дефіциту не маємо і вдома, тож зробили турецьким конячкам подарунок у вигляді лайт-режиму ))

Особливістю долин Каппадокії є те, що всі вони різні. Здавалося б, ті ж само марсіанські краєвиди, але форма стовпів, вигляд печер, навіть рослинність інакша. Вони не набридають, а підривають уяву все дужче і дужче. Наче якісь велетенські малюки грались гігантськими пасочками: кожна долина «обтесана» в своєму унікальному стилі. Гори над каньйоном – як багатоповерхівка. Печери на різному рівні.

Ми зустрічали туристів на квадроциклах, джипах, інших конях. 15-17 жовтня там ще проходив Salomon Cappadocia Ultra-Trail на 30, 60 та 110км і повз нас пробігали десятки людей.

Після райду власник ранчо пригостив нас місцевим вином, шашликом та неймовірно смачними домашніми соліннями і салатами. Правильно налагоджений формат бізнесу, щоб туристу хотілось повертатись сюди знову і знову.

Якщо ви надумаєте їхати в кінний тур Каппадокією, не експериментуйте і відразу зверніться до Halina Brodska. А ще краще, їдьте разом з нею. Тоді якість коней вам буде забезпечена, а програма включатиме повноцінний драйв, від якого навіть професійні спортсмени будуть у захваті! З шаленими галопами та крутими спусками, про що буде мій наступний пост.

Фотографував з сідла: Іван Гордієнко, insta @littejalaine

Реклама